Ідеальний перець

І знову про ідеальний перець. Який він? І чи може цей прекрасний мислеобраз матеріалізуватися й отак, Бум!, впасти, як оте ньютонівське яблуко, таким собі подарунком долі просто нам у руки?

Слово «ідеал» грецького походження й означає взірець, уявлення про найдосконаліший предмет, явище, якість і т.п. У нього є надзвичайно багато синонімів, які вказують на найвищі вимоги: неперевершений, незрівнянний, блискучий, божественний та інші. Для філософів поняття ідеалу це загалом щось таке абстрактне, ілюзорне, що не може мати місця в реальному житті бо існує лише в уяві й досягти ідеалу неможливо, адже в противному випадку це був би зовсім не ідеал. Але в цьому також прихована величезна привабливість, оскільки людська тяга до ідеалу — цілеспрямований процес руху, зазвичай переплетений із творчістю, азартом, натхненням, приперчений різноманітними емоціями та оповитий мрійливістю.

Стверджувати, що отримав ідеальний перець — видати бажане за дійсне, задовольнятися малим і нікчемним, але от постійне прагнення вдосконалення, ідея наближення, хоча б на крок, до такого далекого ідеалу, це те, що повністю нам імпонує. Зрозуміло, що похвалитися ідеальним перцем ми не в змозі, адже зараз навіть не на половині дороги, проте прагнення до нього, омріяного, нас не залишає, а особливо сильно мотивує та надихає те, що сьогодні перець вдається набагато гарнішим, ніж учора і, оскільки тупцювати на місці не збираємося, точно знаємо, що завтра перець на наших грядках буде кращим, ніж отримали сьогодні.

Процес вирощування перцю умовно поділили на три важливі етапи. Про те, як організовуємо два перших із них, а це вирощування розсади та період висаджування розсади на грядку і створення умов для її хорошого старту  уже розповідали. Тепер про третій – догляд за посадками перцю у відкритому ґрунті.

Це найдовший і не менш важливий етап культивування перцю. Праці тут необхідно вкласти найбільше. Однак, частину операцій по догляду, навіть не зважаючи на те, що за них невпинно ратує інтернет, ми сильно спростили, або зовсім від них відмовилися. Мова йде за травматичні для рослин, але раціональні з людського погляду фізичні втручання типу пасинкування, прищипування, обрізання та різноманітні нормування.

Природно-кліматичні умови нашого регіону є не настільки сприятливими для перцю, щоб у відкритому ґрунті він бурхливо й невпинно розростався, немов дріжджове тісто та нагально потребував щоби весь сезон його постійно кромсали. До того ж, селекціонери для відкритого ґрунту розробляють сорти в яких крона доволі компактна, а тому не потребує формування. Лише зрідка окремі сорти сягають у висоту 70 см, переважна більшість має 55–60 см, трапляються й зовсім карлики — 35–45 см, як от сорт Олексій у якого через таку приземкуватість нижні плоди просто встромляються в землю, що ж там обрізати. Тому ніякого пасинкування, а також обрізання для розрідження крони, чи щоби вичленити лише продуктивні пагони не здійснюємо. Максимум, що робимо, це після того, як висаджена розсада піде в ріст, видаляємо до першої розвилки вздовж стебла все листя для кращого провітрювання посадок і пасинки через їх низьку продуктивність.

Нормування зав’язі також не проводимо, ти ще попробуй її втримати на кущі. Крок вправо, крок вліво від оптимальних умов вирощування і перець самостійно все поскидає й навіть більше, ніж треба. Єдине, що обов’язково забираємо, це квітку в центрі першої розвилки, яку ще називають «царською». Видаляємо її ще в розсади, зовсім маленькою, адже науковці стверджують, що з її появою виробляється особлива речовина — інгібітор, здатна загальмовувати утворення подальшої зав’язі. Залишати цю квітку доцільно лише якщо вподобали цей сорт і хочеться зібрати власне насіння, адже рослина дуже плекає цю особливу перчину і її насіння є найбільш якісним і врожайним.

Також на ранніх етапах розвитку рослин обриваємо квіти в центрі другої розвилки та перші поодинокі перчинки, що встигли утворитись на ще слабеньких кущиках. Вони також стримуватимуть формування потужного куща і послідуючої й набагато ряснішої зав’язі. Однак, якщо рослина хоча молода, але достатньо міцненька і галузиста, перших 2–4 перчики, що утворилися на нижньому ярусі, дозволяємо їй підростити. Як тільки вони підходять до стадії технічної стиглості — обрізаємо і використовуємо в їжу, а рослина натомість встигне дати ще не одну хвилю плодоношення.

Багато хто радить вибірково обривати листя, що буцім так рослини краще провітрюються, кущаться, покращується урожайність та зовнішній вигляд плодів і т.п. Цього не робимо оскільки переваги такого методу доволі сумнівні, а те, що листя є генератором поживних речовин — беззаперечний факт. Можна відщипнути декілька листочків, які занадто густо переплелися, чи щось із ними не так. Не без того. Але ж не масово калічити рослини. В інтернеті можна зустріти фотографії на яких перець стоїть геть голий, як общипана курка. Буває, що багато листя обриваємо, але це лише коли воно заважає зробити на повний кадр фото стиглого перцю. Зрозуміло ж, це жарт (з долею правди).

До початку плодоношення в перцю розвивається потужна коренева система. Її особливість полягає в тому, що основна маса коренів розміщується у верхніх шарах ґрунту. У цьому є свої переваги, але й мінусів також багато: рослини ефективно використовують підживлення і поливи та швидко на них реагують, але виникає потреба в постійному контролі за станом ґрунту в зоні коріння, щоби він надміру не пересихав, не перегрівався. До того ж, через мілке залягання коріння слабко захищене від механічних пошкоджень. Тому від сапання грядок із перцем повністю відмовилися. Ще допоки добре не прогрілася земля та не проведено перші основні підживлення, можемо ручними грабельцями легенько зворушити поверхню, а далі ніякого заліза — руйнівника коріння. Мульча й лише мульча. Вона в нас і швець, і жнець і на дуді грець. Одна порція склякла, насипаємо другу й так до закінчення сезону. Щоби було її в нас вдосталь, насипали б висотою 6–7 сантиметрів, а так даємо від сили 4 см через що змушені постійно досипати нові порції. Мульчею слугують подрібнені рослинні рештки, скошена, обов’язково прив’ялена трава, минулорічне опале листя, сіно, тирсова підстилка домашній живності та інша аналогічна органіка. Розсипаємо її по всій поверхні грядки, але пристовбуровий простір залишаємо відкритим.

Із зав’язуванням перцю проблем якось ніколи не виникало. У помідорів зустрічали, у баклажанів без додаткового втручання це може перейти в багатотижневі очікування появи першої зав’язі, а от у перцю, починаючи ще з балконної розсади нові бульбочки-перчинки виринають якби самі собою.

Після того, як у другій половині червня знімаємо накриття, кущики перцю підв’язуємо. До цього часу вони встигають розростися, розгалузитись і нав’язати чимало плодів. Не всі сорти настільки безпомічні, щоби не втримати свою зав’язь, але за своєю природою стебла перцю доволі крихкі, а ще є вітри, дощі тому додаткова підтримка рослинам зовсім не завадить. Поставили в рядку через кожні 3 кущики стовпчики, пустили з обох сторін шпагат і спокій.

Перець — водолюб. Можна витрачати багато часу на впровадження різних агроприйомів вирощування перцю, секрети успіху в кожного свої, але лише коли рослинам постійно доступна волога, плоди виростуть великими, м’ясистими, соковитими і смачними. Через неглибоке розміщення кореневої системи класичні рекомендації поливати часто, але потрохи не проходять і нормальні з першого погляду поливи можуть виявитися далеко ненормальними. Здається, нащо глибоко поливати, коріння ось тут – зверху. От поцюркав ківшиком щось там трохи, через день приїду, ще дещо влию. Складається враження проведення систематичних поливів, а перець погано наливає плоди, зав’язь опадає, бо сонце припекло, висушило поверхнево зволожений шар, земля потріскала, розірвались корінці, все – приїхали.

Найкраще вирішення питання — використання крапельної системи зрошення, однак це в нас заплановано вже на наступний сезон, а допоки ще лійочка в руки і пішов, і не раз, ось так, щоб була гарантія, що ґрунт скоро не пересохне (хоча всього в міру, застою води перець також не любить). Спозаранку, у прохолоду, така собі міні зарядка. І без витребеньок — виключно холодною водою.

Часто поливи поєднуємо з підживленнями й на першому етапі розвитку рослин головну роль відводимо мінеральним добривам. Багато хто є противником їх використання. Ці овочівники беруть за основу тезу «нехай менше, але краще» і вони мають беззаперечне право на такий вибір. У нас же на це питання свій погляд. Ні, ми не те, що є зашкарублими фанатами мінеральних добрив, але так хоча б розумієш, причинно-наслідкові зв’язки і як задовольнити потреби рослини необхідними елементами відповідно до кожної фази вегетації, адже йти просто куди сліпа виведе теж не вихід.

Уже розповідали, що проводячи підживлення розсади віддаємо перевагу добривам у яких міститься азот, а ще більше фосфору. Під час формування зав’язі та росту плодів споживання рослинами фосфору суттєво знижується, а натомість акцент різко зміщується в сторону калію, хоча потреба в азоті також не відходить далеко на задній план. Підживлення розпочинаємо після того, як висаджена на грядку розсада відчутно піде в ріст. Перші 3-4 підживлення з інтервалом у 7-10 днів проводимо комплексними мінеральними добривами до складу яких, окрім основних макроелементів, входить магній, а також додаємо бор та молібден (суміш № 2 за Д. Мітлайдером).

Починаючи з кінця травня кореневе підживлення чергуємо з листовим. Рослини обприскуємо 2–3 рази. Використовуємо добриво, призначене для підживлення пасльонових культур: «Нутріфлекс-Т», виробник іспанська фірма «SAS», чи «NPK+мікроелементи» від української фірми ТОВ «Новоферт», що продаються під торговою маркою «Професійне добриво», або добриво «Оракул мультикомплекс» вироблене українським НДП «Долина». Ці добрива чудово розчиняються у воді та містять різноманітні мікроелементи.

Хоча до часу закінчення програми мінерального підживлення, а це друга половина червня, рослини мають добре розвинену кореневу систему та густу крону із чисельною зав’яззю, залишати надалі перець без поживи не варто, адже відчутно знизиться продуктивність, однак, тепер переходимо на щотижневе органічне підживлення. Надзвичайно ефективним проявило себе внесення трав’яних настоїв на основі кропиви, виготовлених із допомогою препарату Байкал-ЕМ. Побродило днів 5–6, розвели водою й  у міжряддя з розрахунку 0,3–0,5 л на рослину. Перець сприймає такі підживлення просто на ура.

Окремо від основних підживлень робимо ще три внесення допоміжних поживних елементів, найбільший ефект від яких проявляється під час росту плодів. Для цього в 10 л води розбавляємо 100–150 г просіяного попелу та додаємо 30 крапель йоду. Під кожну рослину вливаємо 250–300 мл цього розчину. У такий спосіб збільшуємо норми внесеного калію, як елемента плодоутворення, даємо рослинам кальцій, що сприяє рівномірному транспортуванню вуглеводів і білкових речовин до всіх сегментів рослини плюс забезпечення всіляких інших важливих функцій, нейтралізуємо підвищену кислотність ґрунту і захищаємо рослини від захворювань.

Покращити захист від різноманітних патогенів допомагають 2–3 профілактичі обробки в період активного росту, бутонізації та наростання плодів, що проводяться шляхом обприскування вегетативних органів рослин препаратами: «Монофосфат калію», Фітоцид-р або Фітоспорин.

Збір перцю не відкладаємо в довгий ящик. Уже із середини червня, а інколи навіть раніше збираємо його в технічній стиглості. З цієї пори й аж до перших морозів перець не переводиться на столі. Зрізаєш із куща добротні перчини, а він десь як нізвідки знову набирається, така в нього приємна особливість.

Існує рекомендація відщипувати в перцю починаючи із другої половини серпня всю новоутворену зав’язь. Пояснюють це тим, що сформовані після зазначеного часу плодики визріти вже не встигнуть, зірвані зеленими і дрібними є несмачними, а ось ті величенькі, які вже є на кущах затримаються в розвитку та не набудуть необхідної ваги і смаку. Таке твердження якби й має раціональне зерно, але чогось не хочеться навантажувати себе лишньою роботою. Колись обов’язково спробуємо це зробити, а допоки зібрали за сезон скільки вийде першокласного перцю, числа 25 вересня зрізали найбільший, а далі все відпускаємо на волю матінки-природи. Якщо не буде морозів — ще щось може підросте, а вдарить приморозок — нічого страшного, усе найкраще вже давно зібрано.

Сьогодні акцент ставився не на те, щоби визначитися, що стане вигіднішим вибором — гібрид чи сорт, обговорити, який перець покаже найкращу стійкість, чи який матиме найтовстіші стінки. Мова йшла більше про агротехніку культивування солодкого перцю, оту складну, але цікаву дорогу до ідеального перцю. Однак, аж ніяк не можна втриматися, щоби не відійти від теми й похвалити ще одну чудову розробку корейської фірми Нонг ВУ БІО, що продається торговою маркою «Професійне насіння». Минулого року тішилися гібридом солодкого перцю під назвою Сіндерелла від цієї фірми, а в цьому в захваті від гібриду Сільвер Бел.

Цей перець полюбився відразу. Стійкий і невимогливий, з чудовою адаптацією до умов вирощування. Продуктивний, із ранньою віддачею врожаю, красень із високим рівнем товарних і споживчих характеристик.

Уже розсадою вирізнявся швидким ростом та міцною статурою. Рослини легко винесли пересаджування та швидко пристосувалися до умов відкритого ґрунту водночас не проявляючи схильності до скидання зав’язі. Уже в другій половині травня кущики хизувалися чисельними величенькими перчиками, які в першій декаді червня мали вагу 100–125 г і були готові до збору оскільки досягли стадії технічної стиглості.

Плодоношення надзвичайно активне й без перерви триває до морозів. Період спокою (коли припиняється цвітіння) слабо виражений. Потенціал гібриду надзвичайно високий і за тепличних умов з однієї рослини можна було б отримати понад два десятки плодів. У відкритому ґрунті результат демонструє нижчий, але навіть в умовах нашого клімату вдається зібрати не менше 8–12 вельми красивих, подовжено-кубовидної форми плодів.

Щоб отримати максимальну кількість перцю зі збором краще не затримуватись. До того ж, навіть у технічній стиглості перець привабливого світло-жовтого кольору та хорошого смаку. По мірі достигання забарвлення поступово змінюється на жовто-червоне й наприкінці має переходити в яскраво-червоне, але в нас він настільки довго на кущах не затримувався. Перець набуває досить великих розмірів, одна перчина може заважити 250–270 г. Виглядає надзвичайно апетитно й нехай стінки не супер товсті, хоча 7–8 мм також зовсім непогано, бере верх завдяки чудовій, соковитій консистенції та ніжному смаку. Особливо сподобався перець у свіжому вигляді.

Ринкова привабливість дуже висока, нестандарт взагалі не трапляється.

15 вересня 2018р. (t: +14,3 / +20,0 0С)

Вам також може сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.