Уроки сезону 2018

Цьогорічна весна щось довго затримувалася. Надворі вже 24 березня, пташки прилетіли з вирію, а навколо все вкрите снігом та 10–13-ти градусний мороз припікає. У розсадному господарстві завал. Зазвичай герані та інші квіти, які ростуть на дачі, але зимують на балконі, з приходом календарної весни завозимо в дачний будиночок. Це дає змогу звільнити місце для нашої чисельної розсади. А тут такої можливості позбавлені, адже в хатину мороз теж пробирається, пропадуть небораки. От і доводиться всім, як у рукавичці, тіснитися.

З приходом квітня, як буцім хто чарівною паличкою махнув. На крилах легенького вітерця хлинуло тепло, залите яскравим сонячним промінням і не якесь там ефемерне, а добротне, стале у 20 градусів вище нуля. Відразу все зашурхотіло, зашелестіло. Пташки підняли багатоголосий радісний лемент, ранні квіти немов вистрілювали з-під минулорічного листя, бруньки на деревах розкривалися мало що не з тріском — настільки вже всі зачекалися весни. Під кінець квітня багато які фруктові дерева повністю закінчили цвітіння.

Ми також часу не гаяли і, як тільки трішки підсохла земля, розпочали городні роботи. З нашими вузькими грядками працювати завжди зручно, адже до них є зі всіх сторін доступ, до того ж, скопаний ґрунт ніколи не втрамбовується ногами. Сіяли-садили, поспішали, щоби до травня встигнути, бо сонце припікає, волога на очах зникає, а дощу нема.

Обсадилися, залишили дачу на сусідів, а самі гайнули світ подивитися. Добралися до Майорки. Недарма люди кажуть: «Що сторона, то й новина». Приїхали, лишень травень заходить, а тамтешні люди вже віджнивувалися. Лише стерня стирчить та солома у вали скручена на полі лежить. Та благодатний клімат дозволяє постійно щось садити і збирати. Бачили, як помідори висаджували, а поруч на деревах добрячі такі довгі боби висять, коли тільки встигли відцвісти? На Різдво, чи що? У місті на тротуарах апельсини лежать. Висіли, висіли на гіллі, нікому до них нема діла, от від старості й обсипалися. А з-під ніг тим більше ніхто їх піднімати не хоче, хіба що прибиральники вулиць щоби вивезти на сміття.

А земля яка там. Є місця де суцільне каміння. І по всьому цьому ходить техніка та наводить глянец і порядок. Але й на такому як би грунті без поливу й підживлень рослини умудряються рости. І не просто рости, а й інколи набувати гігантських розмірів. Зрозуміло, що це місцеві різновиди, але в піску на березі моря кущ матіоли аби обхопив двома руками, кріп мало що не в людський зріст, лобода, як кінський щавель, а деякі квіти, які ми плекаємо у квітниках, ростуть собі без проблем на узбіччях дороги серед каміння й нічого їм не треба. Дуже сподобалися місцеві маки. У нас вони всі яскраво червоні, а там трапляються незвичного ніжно-фіолетового кольору із чорним хрестиком у центрі.

Загалом, природа Майорки заворожує на кожному кроці. Бірюзово-кришталева вода моря на якій яхти, немов пливуть у небі, лагідний пісок затишних бухт, стрімкі скелі, що стережуть берег, ніжні голівки квіточок, що розцвіли на кущику, який чудом чипить у розломі гірської породи та, навіть, розкидані на каменистому березі моря валуни, усе вражає своєю первозданною силою й бездоганною гармонією. Отак би сидів і годинами милувався красою цього світу божого.

Однак, пора повертатися додому. Наш край також благодатний, але добрячого дощику ой як не завадило б. Друга половина травня надворі, а від весняної вологи в землі і сліду не залишилося та й із неба вже місяць нічого не крапнуло. Городина відчутно потерпає від браку води, особливо горох, часник, літні види капусти. Посіяти щось чи посадити проблема, ямку зробити не можна — краї піском донизу обсипаються.

Як підтримували рослини під час посухи  повторятися не стану, але в жаркій погоді свої плюси теж були. Вже 20 травня достигли полуниці, на початку червня розпочався збір огірків та перцю технічної стиглості, а 15.06 накрутили компотів із черешень та наварили варення з абрикосів. Від ягід та фруктів гілля гнеться. Вишні не знали де дівати, адже з одного дерева зібрали 10 відер. З яблук в житті ще стільки соку не закручували.

Звичайно, що не все подарунком долі в руки падало, особливо якщо вести мову про овочі. З відрами побігати таки довелось, підживлення та захист також ніхто не скасовував. Щось вдавалося, щось ні, а на щось, якщо чесно, геть рукою махнули, як уже буде. От, наприклад, горох. Через затяжну зиму посіяли його лише 06 квітня. Допоки зійшов, встановилася жарка й без дощів погода. Якщо із забезпеченням рослин водою все було більш- менш гаразд, адже коренева система в гороху добре розвинена і головний стрижневий корінь здатен проникати в ґрунт на глибину до 1,5 м, ще й поливали трохи, то уникнути високої температури та низької вологості повітря, дуже немилих горохові, проблематично. От і отримали суттєвий недобір врожаю, адже наприкінці травня верхні квіткові суцвіття почали деформуватися й зав’язь із них не утворилася. Якщо зазвичай горох плодоносить до кінця червня — початку липня, то в цьому році до 12 червня весь горох був зібраний.

Як не було сутужно з водою, про квіти не забували. Навіть диким красуням гостинно надавали не лише місце серед грядок, а й нашу турботу. А вони зі свого боку незмінно віддячували рясним цвітінням.

Та не тільки погода прагнула встромити нам палиці в колеса. Не встигло пригріти сонце, а садові мурашки всюди так і чигають. На стовбурах побілених дерев аж чорні смужки –так уже вони активно снують туди-сюди. Вершки смородини почали скручуватися через засилля попелиці — це також робота мурашок. Капусту висадити лячно, адже точно ці ненажери підточать молоденькі солодкі стебла. Пекінку захистили намоченою тирсою із лавандовою олією та весь город, сад і квітники не захистиш. Трішки загаявся — ні овочів, ні приросту. Відлякувати гуманніше, але коли розвелося їх до біса, дружити вже ніяк не виходить. Тут приходиться кардинально міняти підходи і вчиняти набагато радикальніші дії.

Вражаючий ефект продемонстрував препарат Еней, (посилання на розділ сайту Препарати) виробник ТОВ «Презенс Технолоджи», Україна. У середині квітня приготували все згідно з інструкцією, розклали приманку біля мурашників та неподалік рослин, які найбільше полюбляють ці комахи. Щоправда, дещо прийшлося повозитись, роблячи приманку недоступною для бджіл для яких вона є небезпечною, але покладені зверху шматочки шиферу легко зняли цю проблему. До отруйних лакоминок відразу почали масово збігатися мурашки. Препарат діє безвідмовно і вже на наступний день до приманок підходили лише поодинокі особини. Жаль, що купили лише один пакетик, мурашок у нас гай-гай.

Оскільки Енея в місцевих магазинах не знайшли (попередній раз купляли через інтернет), прийшлося послуговуватися препаратом від мурашок BROS (посилання на розділ сайту Препарати) польської розробки. Випускається у формі гранул, завдяки чому у використанні дуже простий. Посипав на мурашник, а комахи вже самі занесуть куди треба. Застосовували його в травні переважно на газоні, біля будинку та попід деревами, уникаючи попадання на город. Не можна сказати, що мурашки на нього аж накидаються, але популяція комах точно зменшується.

Якщо продовжити розмову про шкідників, хочеться торкнутися теми зараження зерна брухусом (гороховою зернівкою). Усі знають цього капосного жучка, що розвивається у квасолині, зерні бобів чи гороху та добряче псує його. На насіння відбираємо найкращі, нічим не вражені зернини. Але повністю відкидати ситуацію за якої кожне зерно улюбленого сорту заполонять личинки й жучки не варто. Як же тоді бути? Таке висівати — тільки продукувати чергову хвилю потомства небезпечного шкідника і відступати теж не хочеться.

Є поради, що в такому випадку необхідно попередньо витримати пошкоджене насіння в морозильнику, бо зернівка дуже боїться холоду. Лячно якось обморозити посівний матеріал, а якщо потім не зійде. Найдоцільніше спробувати на кількох насінинах. Підібрали шпарагову квасолю в якій жучки під покривною білою шкірочкою квасолини аж просвічувались, готові от-от вийти на волю, були там і личинки. Довго не вагались, за них і на добу в морозильну камеру. Після такої процедури жуки, а тим більше личинки не подавали абсолютно ніяких ознак життя. Залишалося відкритим питання, а чи не загинуло під час проведення термічної обробки зерно. Дали йому час в 1–2 доби щоби розмерзнутися та прийти до тями, а потім висіяли. Пройшло шість днів і ось вони — зелені петельки. З десяти посіяних насінин зійшло сім, а це зовсім непоганий результат і головне, що брухус наш, так би мовити — домашній, не буде крутитися поруч, очікуючи на свіжу поживу. Усе вдалося й за необхідності будемо сміливо використовувати такий підхід. Звичайно, що краще нехай біда обходить стороною, але от спрактикували й позитивний досвід взяли на замітку. Недаремно ж кажуть: «Поінформований, значить озброєний».

Ще одним вдалим ходом виявився вперше застосований метод боротьби із борошнистою росою. Напрочуд простий і ефективний, адже спрацював не як профілактичний засіб, а зберіг рослини серйозно уражені грибком. Наприкінці червня пройшли дощі, але літнє сонце не довго ховається за хмарами. Тепло і волога стали повсякденним явищем, а це основа для розвитку багатьох патогенних мікроорганізмів і посадки кабачка одна з цих напастей таки облюбувала. Якби не природні сріблясті плями на листі кущового кабачка сорту Матрос, можливо б, перші ознаки розвитку борошнистої роси помітили б раніше, а може й ні. На дачі не живемо постійно, а швидкість розвитку грибка в сприятливих умовах дуже висока, усе не вгледиш. Але, як уже там не склалось, а за чотири дні, що нас не було на дачі, застали листя аж побілілим, особливо нижнє. Обрізали найбільш пошкоджене, склали в поліетиленовий мішок, щоби вивезти потім далеко за межі дачного масиву, а кущі злегка присипали зверху по листю сумішшю попелу та меленої сірки (посилання на розділ сайту Препарати) у співвідношенні 1:1. Замість попелу можна взяти вапно, кажуть, що порохи з дороги теж підійдуть, головне, щоби погода була жарка, а повітря вологим. Мелена сірка продається майже в кожному спеціалізованому магазині й коштує недорого. Колоїдна сірка краща (і дорожча), адже частки в неї дрібніші, ніж у меленої, а розмір має велике значення та що вже було під рукою. Фунгіцидні властивості сірки пояснюються її здатністю під впливом високих температур утворювати сірчані пари, які в процесі випаровування згубно діють на патогенні грибки, а борошниста роса саме із цієї категорії.

Так от, посипали і стали спостерігати. Результат досить швидкий і втішний: поширення захворювання припинилося, почали з’являтися молоді здорові листочки. Через тиждень пройшла гроза, а наступного після неї дня (щоби не було опіків листків) обробку ще раз повторили й на тому все. Рослини вдалося спасти й наші кабачки плодоносили майже до жовтня.

Прикро визнавати, але з морквою цього року знову не поталанило. Через пізню весну мали мало часу для городніх робіт. Першочергово бралися за культури яким до вподоби прохолода і волога, а потім, наприкінці квітня переключилися на теплолюбів. Думалося, що морква може почекати, адже було, що сіяли її наприкінці травня й ще встигала вирости. Та погодні умови в поточному сезоні склалися особливі й далеко не ідеальні для проростання висіяного насіння. На початку травня, коли вже підійшла черга моркви, земля була, як порох. Полив рівчаків перед висівом насіння мало що дав. Можна було б якісь дощечки покласти поверх посівів щоби менше випаровувалася волога, але ж збиралися в дорогу й такий підхід ставав зовсім неприйнятним. Отож, посіяли і поїхали. Пройшов час, якою пустою грядку залишили, майже такою ж через два тижні і зустріли. Ще коли сіяли бідкалися, що частина насіння дражована, однак щось змінювати не було коли. От і відгукнулася нам оця помилка. Морква через наявність у насінні ефірних олій і так погано сходить, а тут ще зверху причеплена тверда покривна оболонка, плюс ґрунтова посуха. Скільки потім не поливали — отримали зріджені сходи. Ну нехай, але ж щось є.

У 20-х числах червня наша ріденька морквочка ще не встигла добряче наростити коренеплоди, а миші-норівки тут-як-тут. Порили ходи, ба, справжні тунелі і вже звідти, знизу, спокійненько повсідалися й давай точити моркву й до того ж найкращу, найбільшу, аж вуха рухаються. Кажуть, що горіхове листя відлякує мишей. Може й так, але не цих. Віхтями із зеленого горіхового листя всі нори обтикали, а їм, хоч би й що. Куповані отруйні приманки взагалі мишей не цікавили.

Не допоміг навіть молодий і прудкий кіт, що облюбував наше обійстя наприкінці весни. Мишей ловив справно і їсти просив лише зрідка, часто нам приносив свої мисливські гостинці на поріг. На грядках із морквою також крутився. Пробував розривати мишачі ходи, але ця здобич виявилася йому не під силу.

На зиму з двох грядок заледве 1,5 відра моркви зібрали. Прийдеться у майбутньому сезоні придумувати чергові методи захисту моркви від мишви, а задумки є.

Зате, от салатом поласували вволю. Вирощуємо його через розсаду, оскільки віддаємо перевагу головчастим та напівголовчастим сортам. Хоча вони й ростуть не менше двох місяців (місяць розсадою, місяць у полі), витрачений час та праця себе виправдовують із лишком, адже смакові характеристики таких салатів просто прекрасні, листовим до них ой як далеко. Збираємо в травні-червні, зрізуючи біля землі головку з прилеглим листям. У салату останнього збору встигає сформуватися потужна коренева система та схоже на капустяне товсте стебло.

Після салату вирощуємо ще одну якусь культуру. Цього разу запланували кукурудзу, але через жарку погоду салат зібрали набагато раніше, а в кукурудзяному конвеєрі черга висадки розсади наступної хвилі ще не підійшла. От і залишилися салатові «пеньочки» стирчати в землі. Дуже швидко на них по краях утворилися бруньки, а невдовзі зазеленіли розетки листочків. Але це все пройшло повз нашу увагу, бо до, здавалося б, пустої грядки не навідувалися. Коли ж підійшла пора садити кукурудзу, кущики молоденького салату вже бриніли свіжою, рясною зеленню й підняти руку на таку розкіш не було сили. Так і посадили кукурудзу поряд із салатом. Зрозуміло, що головки не утворилися, затісно на «пеньочку», однак, незважаючи на літню погоду, салат за смаком та ніжністю вийшов незгірше весняного. Отак і пальчиком лишній раз не стукнувши отримали продовження салатного сезону.

Швидко промайнув серпень та вересень. Тут в основному зосередилися на зборі врожаю, посіві сидератів. Залишки помідорів, перцю, баклажанів забрали з городу 10 жовтня, а за ними буряк, селеру та посіяну наприкінці серпня редиску. В осінній культурі редиска особливо велика та смачна. Ящиками з яблуками заставили всю альтанку, а з початком серйозніших морозів перенесли їх до будиночку. Останньою забрали пізню капусту.

До середини листопада ще збирали зелену цибульку, кріп-самосів, листя петрушки, але все це вже не те. Город готується до зимового сну і лише зелені сидерати та найстійкіші квіти, що сміливо дивляться в очі нічним морозам, скрашують похмурий осінній пейзаж.

Але чого сумувати. Що там залишилося до початку нового сезону — грудень і січень. Вони за святами пролетять не зогледишся коли й ось на початку лютого знову треба буде сіяти перець, баклажани, селеру, а за ними й іншу всяку всячину. Прискорюючись все завертиться, закрутиться, роблячи чергове життєве коло. До зустрічі, Даче!

24 листопада 2018р. (t: -5,2 / +1,2 0С)

 

Вам також може сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.