Бобові є дуже поширеним видом рослин. Вчені підрахували, що це сімейство складається з понад 500 родів і близько 17 100 видів, поширених на всій земній кулі. Культивується людством також чимало. Найбільш популярними є горох, квасоля, боби, соя, сочевиця, чина, нут, маш, вігна та багато інших, включаючи навіть арахіс. Об’єднує їх одна спільна ознака, а саме – плід у вигляді стручка із розміщеним всередині насінням, який ще називають бобом.

Свій город без бобових ми також не уявляємо. Із задоволенням вирощуємо горох, біб, квасолю, іноді вігну. Ці культури у нас користуються популярністю не тільки через те, що по харчовій цінності займають одне з перших місць серед всіх інших овочів, адже по калорійності, наприклад біб, більше як в 3 раз перевищує картоплю та в 6 разів кукурудзу, а й завдяки смачнючим, ароматним стравам, які з них можна приготувати.

Єдиним незначним мінусом є те, що зерно квасолі та бобів, через наявність в них токсичних речовин, не можна використовувати у свіжому вигляді, але теплова обробка настільки ефективно руйнує структуру токсинів, що навіть відвар стає абсолютно безпечним.




Біб висіваємо дуже рано. Ця холодостійка культура проростає вже при 2-4 ⁰С та витримує приморозки до 3-4 ⁰С. Насіння можна покласти в землю відразу після танення снігу, адже процес появи сходів у бобів досить тривалий, тільки от у прогрітій землі він пройде за 10-14 днів, а в холодній затримається до 25 діб. Та найкращим температурним діапазоном для бобів є 15-20 ⁰С.

Ми посіяли боби 28.03. В землю клали сухе, ретельно відібране (здорове, не пошкоджене) зерно. На грядці формували 2 ряди, насіння клалось в рівчаки з інтервалом 17,5 см по дві штучки разом. Для того, щоб вберегти зерно від зараження гороховою зернівкою, наступний посів часто робимо в кінці травня – на початку червня. В такому випадку період зав’язування бобів не співпадає із часом масового льоту шкідника і зерно виходить чистим, але врожайність нижча.

Раніше для бобів ніколи не відводили окремі грядки. Висаджували їх десь на окраїні, або по периметру ділянки, кажуть, що таким чином можна вберегти город від кротів. Тяжко сказати, що там з кротами, але пісні ґрунти та інколи надмірний затінок на зниження врожайності точно впливали. Колись прочитали, що біб дуже добре вирощувати з картоплею, бо там бульбочки, азотні бактерії та інші принади, які збільшують об’єми збору картоплі. В результаті таких спільних посадок отримали значний недобір врожаю картоплі, адже високі боби створили затінок, обділили її калієм, оскільки самі є калієлюбами та нагромаджуючи в землі азот, нагородили картоплю паршею. От тобі і спільні посадки, висновок очевидний. Тепер боби у нас мають власні сонячні, окультурені грядки.




Біологічною особливістю проростання зерен бобу є те, що сім’ядолі не виносяться на поверхню, а залишаються в землі. Коренева система також дуже цікава. За планом частину грядки мали займати боби, а далі цибуля з розсади. Коли 25.04 стала висаджувати розсаду цибулі, виявилось, що для неї відведено замало місця. Вирішила частину бобів відсадити, щоб звільнити місце для цибулі, адже земля була волога, пухка і з нею легко працювати. Боби на цей час мали 10 днів від сходів. Викопуючи рослини побачила, що, виявляється, у бобів досить своєрідна, але разом з тим  практична коренева система, сформована за принципом «охопити все». За період від посіву боби випустили один такий довгий, товстий центральний корінець, який стрілою пішов вниз, а на ньому біля поверхні ґрунту розпочали розвиватись чисельні бокові корінці. Щоб пересадженим рослинам і надалі було комфортно рости, спочатку лопаткою копала широку ямку, це для бокових корінців, а щоб розмістити довгий основний корінь, посадковим кілочком прийшлось робили глибокий отвір в який обережно його направляти. Боби дуже легко перенесли пересадку і, сподіваюсь, що їх центральний стрижневий корінь таки досяг стандартної відмітки в 1-1,5 м глибини.

В умовах Західної України вирощувати боби зовсім не складно. Для них тут доволі комфортні погодно-кліматичні умови. Догляду потребують незначного і зводиться він до підживлення, яке проводимо два рази: перший через десять днів після появи сходів, другий – ще через тиждень та підв’язування. В період зав’язування плодів на нижньому ярусі стебла, вкорочуємо у рослин на 10-15 см верхівки. Це дає змогу перенаправити поживні речовини в ростучі боби, чим покращити їх якість, а заразом уникнути перспективи заселення рослин попелицями – головними винуватцями розповсюдження хвороб, адже молоденькі вершки бобів для попелиць завжди особливо принадливі.

В середньому боби займають грядку плюс-мінус 120 днів в залежності від терміну проростання та сортових особливостей по строках достигання. Арифметика проста: сходи появляться через 2 тижні після посіву, від сходів до цвітіння проходить 1,5 місяці, від цвітіння до молочної стиглості – біля місяця, до досягнення зерном біологічної стиглості пройде ще зо дві неділі і на дві неділі розтягається збір. Після того, як рослини відплодоносять, їх можна залишити на грядці для одержання другої хвилі врожаю, боби мають таку цікаву властивість. Для цього необхідно обрізати старі стебла, залишаючи пеньки висотою 10 см та провести хоча б одне підживлення комплексними мінеральними чи органічними добривами. При цьому слід врахувати, що біб не любить настою із збродженої кропиви.

Для приготування страв використовуємо свіжі або заморожені боби молочної чи молочно-воскової стиглості. Збираємо їх коли стручки ще зелені, але всередині вже чітко прощупується повноцінної величини зерно. Зерно бобів відрізняється кольором оболонки. Побутує думка, що темні мають більш насичений смак, ніж світлі. Аргументується це підвищеним в них вмістом крохмалю і страви, приготовані з таких бобів, кажуть, є смачнішими та більш наваристими. Можливо це характерно для сухого зерна, ніколи його не готували, а от в молодого нічого такого не помічали.




Через любов до бобів не можемо обійти увагою насіннєві пропозиції спеціалізованих магазинів. Для вирощування в поточному сезоні придбали боби сортів Дольче (Професійне насіння, виробник – «АНСЕМ С.п.а», Італія) та Царський врожай (Гавриш, виробник – Група компаній «Гавриш», Росія). Насіння розробки обох компаній вже не раз купляли і маємо їх на хорошому рахунку. Однак, на цей раз співати дифірамби не вийшло.

Про сорт Дольче писалось, що рослини формують довгі, ніжні, м’ясисті боби, довжиною до 30 см, з великими, біло-зеленими, солодкими зернами. Стандартно в стручках знаходиться 1-2, максимум 3-4 зернини. Думалося: «Невже вивели сорт у якого в стручку розвивається, як, нерідко, в квасолі по 5-8 насінин? Для чого інакше довжина бобу в 30 см?».  В десятиграмовому пакетику виявилося 7 великих, оброблених насінин. Посіяли, доглядали і з нетерпінням чекали чудо-стручків.

Біб – кущова рослина. Одна насінина дає 3-4 стебла. Дольче не особливо прагнув кущитись. З другої половини червня почала утворюватися зав’язь. Її кількість також не особливо вразила, навіть якось занадто скромненько. «Нічого, – тішили себе, –  зате з декількох бобів ого-го скільки налущимо зерна!». До кінця червня на кожному стеблі мали по 2-3 довгі, до 17 см, широкі, по  3 см, м’ясисті стручки.




З першої декади липня розпочали збір. Від результату був легкий шок. Не мали жодного стручка в 3-4 насінини, про більше навіть нема чого говорити. Як правило – 1-2, а то й навіть повністю порожні. Щоб жодної зернини – такого ніколи не бачили і уявити не могли. В результаті зібрали не набагато більше, ніж посадили. Може їм наші джмелі-запилювачі не підходять, хтозна? Посіємо на наступний рік пару штук, мо все вийде краще?

Сорт Царський врожай також мав вразити м’ясистими, дуже довгими (35 см), широкими бобами з рекордною кількістю, аж виділено в описі сорту жирним шрифтом – «великих зерен – 8 шт.». Пакетик містив десять середнього розміру зернин чорного кольору. Це вже вселило перші сумніви, адже на картинці були зображені плоди світлого кольору.

Розвивався цей сорт значно інтенсивніше, ніж Дольче. Царський врожай розрісся, дав по 3 стебла із однієї посіяної насінини і до середини червня зав’язав в кожній пазусі листка по 2, а то і 3 стручка.  Скоро стало зрозуміло, що 35 см і 8 насінин – не що інше, як рекламний хід, а по простому – обман. Насправді, довжина стручка коливалась в межах 7-8 см. У стручку знаходилось 2-3 зернятка і жодного щоб 4 та більше.  Зовсім молоде насіння мало світлий колір із легким фіолетовим вкрапленням яке по мірі достигання бобу ставало інтенсивнішим і в кінці набуло чорно-фіолетового забарвлення. Якщо у випадку із сортом Дольче ще якось логічно прикидали причини невдачі, то як пояснити феномен появи короткого, малозернистого стручка замість довжелезного, восьмизерного не зрозуміло. Якщо відкинути ці моменти, то загальний врожай сорту Царський врожай був доволі вагомим.

Про те, як вирощуємо квасолю  вже розповідали, але хочеться поділитись враженнями про сорти, які вирощували в цьому сезоні. Це зернова квасоля Мавка (виробник – ТМ «Семена Украины») та шпарагові види квасолі: Хіменез (SeedEra, виробник – ТОВ «Сімейний Сад», Україна), Пенсіл Под (Професійне насіння, виробник – Ансем С.п.а., Італія) і Борлотто (виробник – ТМ «Семена Украины»).

Сорт Мавка став ще однією несподіванкою. Маємо досить багато видів зернової кущової квасолі. Переважно це поділились з нами насінням друзі чи сусіди по дачі, рекомендуючи їх як високоврожайні. В таких випадках назви сорту достеменно ніхто не знає, але врожайність, дійсно, ніколи не підводила. Вирішили подивитись, що пропонують спеціалізовані магазини, можливо натрапимо на щось краще, ніж маємо. Отож, придбали середньостиглий сорт Мавка із характеристиками, які, по великому рахунку, нічим особливо не вражали: висота куща 50-70 см, стручки світло-жовті, довжиною 9-12 см, з 4-6 зернами білого забарвлення. Єдине чого очікували – хорошої врожайності.




Відкрили пакетик і оніміли. Цей сорт необхідно було назвати «Карличок» чи «Малюсик». Така назва хоча б передавала основну сутність сорту. Такого дрібного насіння квасолі ще не бачили і навіть не підозрювали, що таке існує. Величиною не більше горошини і до того ж якесь замурзане. Мабуть довго перекидалось допоки до нас потрапило. Навіть не знали, чи висівати таке чудо.

Посіяли, виросло, 08.08 зібрали. На кущах бобів утворилось досить багато. Стручки довжиною 9-10 см в кожному з яких по 6 маленьких біленьких зернин. Сидиш, лущиш, лущиш, а горнятко набрати ніяк не можна.  Для вишуканих страв така невеличка квасоля незамінна, але якщо вона нам буде вкрай необхідна, краще куплю в магазині, ніж отак задарма на длубання час витрачати. Весь врожай відразу пішов на готування, якоїсь особливої смакової привабливості не знайшли. Більше сорт «Мавка» вирощувати не станемо, адже шкірка вичинки не варта.

Шпараговій квасолі особливий респект. Вирощуємо так, щоб була майже до самісіньких морозів. Найкраще з таким завданням справляються виткі сорти квасолі. Маємо суперсорт Блаухільде, ніжну Герду та ще один з невідомою назвою та пізнім початком плодоношення. Вирішили випробувати витку шпарагову квасолю сорту Хіменез, 20 г якої коштували чимало – 16,00 грн.

Насіння виткої шпарагової квасолі всіх сортів посіяли 06.05, перші росточки появились через два тижні. На 65-й день від сходів (24.07) розпочали збір ранніх сортів. Стручків Хіменезу на той час навіть не було видно, але пройшло ще п’ять днів і вони появились, як нізвідки. Квасоля зародила рясно, стручки пістряві (на зеленому фоні червоні штрихи і плями), потужні, довгі, широкі. Стулки бобу довго не старіють і навіть при добре розвинутих бобах залишаються безволоконними. Зерна рябенькі, середнього розміру. Опис сорту розробником по факту повністю відповідає отриманому результату. Особисто нас влаштувало ще й те, що Хіменез став проміжною ланкою між сортами із ранніми та пізніми термінами достигання. Обов’язково будемо вирощувати його і надалі.

Сорт Пенсіл Под – низькоросла шпарагова квасоля. Насіння скоріше темно-синього, ніж чорного кольору і, завдяки невеликим розмірам, пакетика вагою 10 г вистачило, щоб закласти досить величеньку грядку. Посіяли шпагівку 02.05 до огірків, отож місце було сонячним, а земля добре заправлена органікою. Посіви відразу накрили агроволокном, натягнутим на дуги, під якими рослини сходили та розвивались до 18.05.

Огірки вирощували на шпалері і огудиння розмістилось вертикально, весь низ грядки повністю належав квасолі. В таких розкішних умовах шпарагівка почувалася дуже комфортно. Через півтора місяці від сходів (27.06) рослини мали висоту 40-50 см, що навіть дещо більше, ніж в характеристиках сорту та зацвіли гарненькими фіолетовими квітами. Ще через 11 днів (08.07) зібрали перший врожай. Загальний період від сходів до початку плодоношення склав 57 днів.




Плодоношення надзвичайно рясне. Кущі просто вгинались під вагою врожаю. Це вплинуло на те, що не всі стручки були рівненькими, багато з них, не знаходячи собі достатньо вільного простору, дещо вигнулись. На смакові властивості лопаток, це абсолютно не впливає, але товарну привабливість знижує. Кожна рослина дала по 20-25 стручків, довжиною 16-18 см, шириною 1 см, світло-жовтого забарвлення, абсолютно без пергаментного шару, через що квасоля довго зберігала високу якість.

Сорту властива дружня віддача врожаю. Збір завершили за 20 днів (28.07). Бажання відновити плодоношення, як це буває в окремих сортів шпарагової квасолі, Пенсіл Под не проявив, а тому, щоб продовжити період виходу свіжої продукції, необхідно здійснювати повторні посіви через кожні два-три тижні, але не довше першої декади липня.

В цілому сорт дуже сподобався.

Сорт Борлотто (кущова шпарагова квасоля) якось не справив особливо позитивного враження навіть не дивлячись на варіант типу «три в одному». Купив пакетик насіння та на тобі: і лопатки, і зерно, і кущисті, і в’юнкі. Але це все більшою мірою іронія, бо насправді так не повинно бути.

Насіння у Борлотто досить велике, кремове з темно-червоними смужками та плямами. Пакетика вагою 20 г вистачило, щоб закласти два рядки на грядці довжиною до 2м. Насіння висіяли 29.04, на початку вегетації провели мульчування та два підживлення.

Кущі отримали потужні, розкидисті, висотою 50 см із широким, лапатим листям. Через півтора місяці від сходів квасоля рясно зацвіла ніжно-фіолетовими квітами. Плодоношення розпочалось на 55-й день від сходів. На кожному кущі утворилось біля 11 м’ясистих, великих стручків, світло-зеленого кольору з червоними штрихами та плямами, довжиною 13-15 см і шириною 2 см.




Молоденькі лопатки смачні та ніжні, але от дещо запізнився із збором і вже відчувається волокнистість, тут гав краще не ловити. Тому цей сорт не для тих, хто рідко буває на дачі. Починаючи із другого збору змушені були уважно приглядатись до стручків, чи бува вони вже не застарі. Квасоля занадто швидко, як для шпарагівки, наливає зерно. В цьому можна знайти свої переваги, адже в ранні строки отримуємо молоде, велике, сформоване зерно для приготування страв, а з іншої сторони акцент в першу чергу ставився на те, що це шпараговий тип квасолі. Хоча Борлотто має властивість відновлювати цвітіння та довго плодоносити, загальна врожайність не є дуже високою.

Все насіння з пакетика між собою нічим не відрізнялось, але по факту отримали одну рослину виткої форми. Поставили для неї опори, нехай в’ється. Лопатки по вигляду також були як у всіх інших рослин цього сотру. Спочатку навіть їх використовували в їжу, але потім через підвищену волокнистість відмовились. Згодом утворилося ще більше стручків, просто один на одному, от де урожайність зашкалювала. Залишили їх на насіння. На наступний рік посіємо як витку квасолю на зерно. Але шпарагову, кущову квасолю сорту Борлотто, скоріше за все, вирощувати більше не будемо.

08 серпня 2017р. (t: +14,2 / +22,8 ⁰С)