Колорадські жуки один із самих масових шкідників які умудрились із свого первісного ареалу в Скелястих горах  Північної Америки розійтись по всьому світу.

Це стало можливим завдяки неймовірній плодючості комахи адже кожна самка здатна відкласти до 2,5 тис. яєць, а її потомство у третьому поколінні може досягати 80 млн. особин.

Сприяє цьому також живучість комахи. Не бояться вони ні спеки, ні холоду, глибоко в землі переживуть навіть субарктичні морози.  Люди змушені постійно видозмінювати та вдосконалювати інсектициди для боротьби із жуком так як він демонструє завидну здатність звикання та протистояння отруті.

Не аби яке значення має змога урізноманітнювати раціон. Якби ж вони могли харчуватись лише своїм колючим пасльоном («бізонова колючка») яким живились початково, так би і залишились маловідомою та малочисельною популяцією. Аж ні, сьогодні могутні щелепи жука здатні перемолоти цілі поля більш поживної та смачної картоплі. Також не бридяться вони помідорів. Із задоволення їли, аж шурхотіло, пепіно, яке для наших країв є екзотикою та вирощувалось на нашому городі.

Але найбільше колорадські жуки полюбляють баклажани. Це для них свого роду делікатес. Якщо поруч ростиме картопля, помідор та баклажан, ніякого сумніву, що полосата ненажера вибере баклажан. Зазвичай колорадські жуки об’їдають листя, але у розсади баклажана згризуть все по максимуму.

Так як отруту не хотіли використовувати, перший рік вирощування синеньких, посадки для захисту накрили агроволокном. Наївні, ото придумали захист. Коли через 2-3 тижні відкрили – жахнулись. Декілька голодних після зими жуків вилізли із землі та влаштували собі справжній бенкет залишивши нас з нічим.

Прийшлось шукати інші методи. І знайшли. Виявляється достатньо обгородити рослини обрізаними з обох кінців пластиковими пляшками які слід трохи втиснути в землю.  Все, надійний захист працює на відмінно.

Спочатку використовували пляшки ємністю 1,5-2,0 л. Але згодом біля стебла баклажана нерідко проростає бур’ян. При малому діаметрі пляшки зовсім не просто  просунути в неї руку, захопити бур’янину та вирвати її при цьому не порушити стійкість конструкції та не пошкодивши баклажан. Тому використовуємо пляшки ємністю 5-6 л.

Секрет полягає в тому, що жук хоча літає та не має тої корекції руху яка є в пташок. Він не може розрахувати траєкторію польоту та приземлитись точно на ціль. Відчувши привабливий запах він летить на нього та падає поруч. Далі вже пішки добирається до бажаного об’єкта та по стеблу карабкається до листочків. Якщо поставити навколо рослини огорожу, колорад, який прилетів на запах не має тих мізків, щоб зрозуміти,  що спочатку треба лізти по пляшці, а там вже недалечко рай. Покрутиться навколо голодний та чимчикує до більш доступного харчу.

Під кінець літа, коли кущі баклажана розростуться та стоятимуть суцільним масивом, колорадський жук до них добереться, але до того часу основний врожай вже буде зібрано.

27 квітня 2016р. (t: +0,8 /+16,7 ⁰С)