Мандри в пошуках весни




Вже давно перевірено запаси та накуплено нового насіння, складено схеми сівозміни та розроблено плани овочевого конвеєра. Тобто, підготовчий етап успішно пройдено, залишилась все задумане перетворити в життя. Після довгої, скучної зими зустрічі з весною, її першими провісниками чекаєш з особливим нетерпінням. Та в цьому році весна чомусь не особливо поспішає заявити свої права. Чекали-чекали і поїхали їй назустріч. Міжсезоння на курортах південних країн саме час для тих, хто окрім того, щоб ніжитись на сонечку, хоче без тисняви і поспіху роздивитись навколишню екзотику, відчути місцевий колорит, познайомитись та поспілкуватись із тамтешніми мешканцями. До того ж, що важливо, це той період, коли це вдається зробити  найдешевше.




Раптовий перехід із зими в літо завжди вражаючий, адже країна зустріла пишною зеленню, різноманіттям барв квітів, синьо-бірюзовим, теплим, іскристим морем і все це просто залите яскравим сонячним промінням, ще не безжально пекучим, а ніжним і пестливим. Попервах дивились і віри не йняли, що все це насправді.

Особливо заворожувало море. Чи то казка якась, чи мультик, а може сон наяву. І мілке, і глибоке, насичене кольорами, екзотичними мешканцями схожими інколи на птахів, метеликів або взагалі не схожих не що небудь раніше бачене, інколи спочатку взагалі не розібрати живе воно чи ні. Ото взяв в руки мушлю, а звідти раз і вилізли волохаті лапища, а над ними на ниточках два ока. Добре, що це чудище полохливе і нас боялось не менше як ми його. З часом цих крабів-самітників взагалі за милашок вважали і побачивши чисельні сліди на піску, схожі як від гусеничного тракторця, вже знали хто то прогулювався.

Коли пройшло перше захоплення навколишньою красою, появилась цікавість, а що там за межею доглянутих газонів, голубих басейнів, веселих квітників. Далеко йти не прийшлось, контраст раптовий і разючий як наш переліт із зими в літо. Відразу стає зрозуміло, чому в тут природа зосередила життя у теплому, ласкавому морі. Адже вся ця готельна краса, що так тішить погляд, насправді є рукотворною і появились вона на цій землі та існує виключно завдяки щоденній, невтомній праці багатьох людей.




Навколишня місцевість – найсправжнісінька пустеля – суха, безводна, жорстока із розкиданими по ній такими ж моторошними, позбавленими життя горами. В цілому все це подібе на якісь марсіанські пейзажі, така собі депресивна «безнадьога», ні рослин, ні видимих тварин, не приведи боже надовго наодинці там затриматись.

Саму ж землю назвати землею можна лише умовно, їй більше підходить назва «суша» чи «суходіл» і складом вона більше схожа на подрібнене каміння. Плоди дає відповідні: то зрідка якась колючка, а то по весні, як в облисілого дядька на голові, ріденька травичка на вітрі  полощеться. Одного разу недалеко від моря побачили місцинку геть заплетену жорсткою, приземистою рослинністю, а між нею щось схоже на малюсінькі кавунчики. Ого, думаємо, нарешті побачили місцеві щедроти. Підійшли ближче, роздивились, насправді це лише погана імітація благородної ягоди. Але і її місцеві ділки збирають та довірливим туристам продають як супер засіб від всього що хочеш. Правда, інколи продукцію своєї землі продавці змушені підписувати, даючи пояснення типу, що це не какашки верблюда, а що залишається робити коли вона дійсно деколи на якісь відходи схожа.

На такій землі простим людям живеться ох не солодко. Халупи без вікон і дверей, обшиті та покриті листям, як небуть прикрита від порохів вода у залізній цистерні, море мух, що без перестану лізуть в очі та до рота, замість загорожі насип із каміння, а зручності під сусіднім каменем. Навіть про елементарні блага цивілізації мова не йде. Якщо є верблюд (як же вони смердять) або іржава бляшанка на колесах – багачі. Споглядання того в яких умовах зростають діти справляє гнітюче враження: антисанітарія, бруд, бідність, все обшарпане, засмальцьоване.

Після побаченого дуже захотілось назад, до своєї країни, багатої, квітучої, щедрої. Нехай там ще майже зима, поля лежать жовто-чорно-зеленими смугами, вітер гойдає голі віти лісу, не чути пташиного співу, але ще трішки і проснеться вона, задихає на повні груди, а ми згуртуємось в одну сім’ю, кинемось наводити порядки і не тільки на своїх городах, а й в думках, вчинках, поглядах і по всій країні, в кожному закутку, щоб очистити нашу неньку Україну від всякого бруду, непотрібу, що як камінь на шиї десятиліттями тягне нас на дно, щоб стала міцною, чепурною, здоровою духом і помислами та на віки щасливою. Та ми ще спимо і в цьому гарячковому сні робимо якісь конвульсивні, безглузді, часто навіть руйнівні рухи і не усвідомлюємо який насправді рай на землі дав нам Бог за Батьківщину. Гей, народ, пора вставати!

03 березня 2017р. (t: +0,3 / +6,9 0С)

 




Вам також може сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.