На нашій дачі росте ліщина. Можливо це не зовсім ліщина, а її культурна форма – фундук, але оскільки посаджена  вона дуже давно, ніхто не пам’ятає, що воно таке та це і не важливо. Ми її називаємо ліщиною, так повелося. Місце для неї відвели в одному із дальніх кутків ділянки. Там вона на постійно приписалася і якось так поступово, непомітно стала невід’ємною і, що головне, бажаною складовою садового ансамбля нашої дачі.

А як інакше. Ранньою весною, коли навколо все ще тільки починає пробуджуватись після зимової сплячки, довгі квітучі сережки, немов сонячні промінчики, весело погойдуються на тонесеньких гіллячках, а погожої днини, від необережного дотику, вибухають жовто-зеленкуватою хмаринкою пилку. Це так гарно.

Щорічно до кінця серпня маємо смачні горішки.  Ними охочі поласувати всі. За рахунок цінного, легко засвоюваного білку, що міститься в ядрах та високого вмісту олії, вони є більш поживними, ніж соя та свинина.

Деревина не має особливої міцності, зате під-рукою завжди є рівненький патичок для кілочка чи дуга для парничка. З її  галузок навіть можна сплести декоративну лісу, але вже так сильно, щоб аж на лісу хватило, ліщину не обрубуємо, шкодуємо її.

Ліщина росте до 100 років. Бажаємо нашій ліщині довголіття.

28 лютого 2016р. (t: +0,4 /+6,4 ⁰С)